Spacious silence, I inhale her sweetish scent.
She’s so close, here, internal.
The dawn reveals the horizon,
I can't help but breathe her.
Vermilion clouds disperse where
I will meet her again.
Stars twinkle elsewhere,
the darkness recedes and somewhere behind
I hear the last whispers of the night.
These whispers merge with the rhythm of my heart.
I was with her,
I surrendered to her gloom,
it covered my skin, I inhaled it.
Every beat of my heart resonated with her breath.
The stars faded in my eyes
and I slowly sank in her rhythms.
So high.
Pain no longer mattered.
I devote.
The sun will rise quickly,
blue and white fragments of clouds will fly away
to rain down and vanish into infinity.
Silence seeps in the sounds of a new day.
She is still on my mind.
Our moment is eternal.
She is glaring and majestic.
She lures birds,
makes them return again and again,
lie down on her flows and
slowly die forgetting about food.
Her depth is infinite.
Love.
The wind passes her power.
Storms, waves and the earth -
everything is for her.
She gives and takes back.
And only at the edge
I will look in her eyes.
She will appear with a cry of a rain,
shed unrestrained tears,
the wind will be lost in the agony of fire.
Her mad rage is frightening.
But few know her as I do.
Few believe that she is the love,
to which everyone is doomed.
She is riotous,
frenzied and mysterious.
Her gaze freezes the blood.
When the next night comes,
the moon will cover shadow with cold rays,
I will give all my feelings to its obscurity.
I bow down to her.
She totally fascinated me.
A gentle touch,
A faint smile,
she will smudge
the night sky.
She will weave a wreath
of clouds and stars.
She finally crowns me with that beautiful wreath.
Death.
Ukrainian: … тиша, вдихаю і наповнююсь нею.
світанок оголює горизонт,
а я не можу надихатись.
кармінні хмари розсіюються там,
де я вкотре зустріну день.
Зорі мерехтять,
темінь відступає і десь позаду
я чую прощальний шепіт ночі.
Ледь чутно він зливається з ритмом
мого серця.
Ми були вдвох:
кожен стук мого серця
зливався з її подихом.
Зорі танули в моїх очах,
я повільно тонула в її
ритмах.
Біль більше не мав значення.
Люблю.
Сонце підійметься швидко
і білим кругом
повисне над горизонтом.
Синьо-білі обривки хмар
розлетяться,
щоб колись впасти дощем.
Тиша
просочується музикою нового дня.
А я все не можу її забути.
Наша з нею мить
вічна.
Вона світла й велична.
неволить птахів,
змушує повертатись знову і знову,
лягати на її потоки і
повільно вмирати, забуваючи про їжу.
Вона безмежна.
Любов.
Вітер рознесе її силу,
грози, хвилі і земля - все для неї.
Вона дарує і забирає.
І лише на краю
я зможу поглянути в її очі.
Вона зʼявиться криком грози,
пролиє нестримні сльози,
вітер загубиться в агонії вогню.
її шалена лють страшна.
Та мало хто знає її як я.
Мало хто вірить, що вона - любов,
на яку приречений кожен,
Вона нестримна,
несамовита й загадкова,
своїм поглядом заморожує кров.
Коли прийде наступна ніч,
місяць холодом обдасть
тіні,
я віддам всі відчуття цій темряві.
Опущу погляд
в надії знову зустріти пітьму - таку ж,
яка колись мене заворожила.
Досить…
Прощай.
