Grief enfolds her shoulders
and her eyes look down
at all of those soldiers
under the ground.

Her thoughts fly
to the shadows around
who softly pass by
and frost all the sounds.

Rows of flowers will bloom
in the yellow-blue colours,
feel the silence and gloom.
Will she ever recover?

Says whatever she wants,
looks in eyes through the picture,
has no hope for response,
prays as said in the scripture.

She'll come later, bring some sweet.
How could she accept - this is it,
nothing left to complete?

How can her heart beat, how?
She is left with a vow,
who will love her from now?

An indifferent look at the stone,
all next minutes unknown.
Will she be all alone?

No more silly jokes again.
Sadness bowed her head.
All his deeds are not vain.

Rows of flags wave her grief,
truth is hardest belief
which you've got to achieve.

Unfortunately, pits are still empty
waiting.

She quietly reads words on bands,
stands.

She will say about devotion,
implosion.

She talks but he will not talk back.
Fact.

He lies with his brothers,
she'll live with some other,
A life is a moment,
it's not her atonement,
she isn't that weak,
just fatigue.
--

Ukrainian:
Журба за плечі обійма
і погляд опустився.
Прийшла в життя її зима,
немов кошмар явився.

Думки летять її туди,
де тихо ходять тіні
і від замерзлої води
проступить білий іній.

Ряди квіток цвітуть завжди
у жовто-синій гамі,
прийдеш помовчати сюди,
під цими прапорами.

Кажи що хочеш і дивись
в ці очі крізь світлину,
за спокій тихо помолись,
надійся на спочинок.

Ще прийдеш потім, принесеш
солодкого й смачного.
Як прийняти, що це вже все
і не вернеш нічого?

Як серцю далі битись, як?
скажіть їй хтось як жити.
Чи зможе хтось її ще так,
так сильно полюбити?

Чи засміється ще вона
від радості єднання?
Байдужий погляд, бо одна
в тяжких переживаннях.

Не скаже більше він, на жаль,
своїх невдалих жартів,
схилила голову печаль -
вона тепер на варті.

Ряди за обрій прапорів,
що майорять від туги,
розкажуть істину без слів
про болі, про наруги.

Пустують ями ще, на жаль,
чекають побратимів,
яких віддати мають нам -
ми віримо - живими.

Слова типові на стрічках
вона читає тихо,
побачити б в отих словах
для цього болю вихід.

Сказала б ще раз про любов
і як його чекала,
та думка холодила кров:
вона цю долю знала.

Ще поговориш ти, та він
вже більше не озветься,
востаннє зробиш ти уклін
розірваному серцю.

Він не один лежить,
вона ж одна піде додому.
І день як мить,
і рік як мить,
життя як мить,
лиш втома.