Навкруги  темінь, відчуваю
Легенький свіжий подих вітерцю
Навколо ні душі, лиш зорі світять
Немов далеке ясне світло ліхтарів.
Великий жовтий місяць сяє,
І розганяє темряву нічну;
Нема нічого, тільки світло є
Яке, мов спис, пронизує пітьму.

Час зупинився, і здається,
Що плин його не можна відновити—
Нічну ідилію не можна припинити,
Закарбувалась в пам'яті вона.

Нема нікого, залишилось світло
Яке долає темряву нічну,
І чути шелест листя під ногами,
І скрип дерев в осінньому парку.