The community sat in silence
On the peak of a mountain,

The clouds stretching below
And the chill of dusk sinking
Into their bones like a sincere
Apology.

Marigolds tremble,
burnt orange flames in the breeze,
sun sheds golden strands.
Ladybird on fragile wings,
rides waves of autumn's sorrow.

Leaves curl, whispering,
the earth sighs with each ripple.
Daylight wanes, fades slow.
Contraction of waves unseen,
a soft grief hums through the air.

Не впіймаєш в небі хмари ти ніколи!
В одну воду в річку двічі не зайдеш,
не зупиниш ти руками вітра в полі
і вогню в воді не розведеш.

І вам, ординцям, нас не подолати,
а війна ця вам погибель принесе.
Ми є нащадки скіфів і сарматів -
свобода й воля в нас понад усе.

А ще в нас предки арії великі
і їхня мудрість з нами навіки,
а ваші пра-пра-пра - то гуни дикі,
і ви лиш руйнувати мастаки.

І вам, убогим, це не зрозуміти,
що українська лиш земля
таких титанів здатна народити,
що не залишать й сліду від кремля.

А зараз ми вас, гади, проклинаєм:
ми не пробачимо ніколи вам!
В віках хай радість, щастя
вас завжди минають.
Хай буде так!

Над вами жахи сметрі хай витають,
хай вас утоплять ваші болота,
хай біль і горе вас не покидають!
Хай буде так!

Ми вас, катів, кругом знайдемо,
ви не сховаєтесь в своїх лісах,
в вериги ваші вас ми закуємо
і буде так!

А Україна, наша рідна мати
розправить крила як у небі птах,
благословенна богом
буде процвітати.
І буде так,
най буде так!

To leave this small town, I would dare,
If courage found its way to me.
A wasteland's blue and brown despair,
Cogs turning, struts of industry.

For years I toiled, for years I ran,
The pace relentless, never slowed.
Yet once again, here I began,
Back at the end of the road.