Just yesterday I had bold plans,
my simple present was so fast,
my happy colorless weekdays
were put in roughest stupid blaze.
Defence and lifeguards helped to pass
through rubble and this awful fuss.
A simple moment crossed my life
don't dare lick my blood off a knife.
No tears, no remorse, vague sight,
concerning disbelief in light.
No time to say my last goodbye,
another number's proof of crime.
Another endless day in vain
my frozen mind, infernal pain.
Just yesterday that death was far
but now it leaves that aching scar.
I didn't choose to be in war
but now I see what this is for.
I didn't choose this hard combat
but feel my liberty in gut.
I'll liberate my yellow fields
no matter with or on a shield.
To strangers know what is in soil,
we fight for life but they for oil.
See quiet souls in frontline spot
don't try to hide or even shot,
forever their land and space
just slightly bow and low your gaze.
It’s peaceful land and we are pack,
what you hand here we’ll give it back.
Oct 12, 2025
Oct 12, 2025 at 6:21 AM UTC
Just yesterday I had bold plans,
my simple present was so fast,
my happy colorless weekdays
were put in roughest stupid blaze.
Defence and lifeguards helped to pass
through rubble and this awful fuss.
A simple moment crossed my life
don't dare lick my blood off a knife.
No tears, no remorse, vague sight,
concerning disbelief in light.
No time to say my last goodbye,
another number's proof of crime.
Another endless day in vain
my frozen mind, infernal pain.
Just yesterday that death was far
but now it leaves that aching scar.
I didn't choose to be in war
but now I see what this is for.
I didn't choose this hard combat
but feel my liberty in gut.
I'll liberate my yellow fields
no matter with or on a shield.
To strangers know what is in soil,
we fight for life but they for oil.
See quiet souls in frontline spot
don't try to hide or even shot,
forever their land and space
just slightly bow and low your gaze.
It’s peaceful land and we are pack,
what you hand here we’ll give it back.
ще вчора в мене було все:
багато друзів і родина,
сміливі плани на майбутнє…
та вже сьогодні навскоси
мої щасливі сірі будні -
то все закреслено війною.
не знала я, що під конвоєм
прийдеться все те залишати.
мабуть, назавжди…
не знаю й досі,
де взяти сльози,
оплакати то все і попрощатись:
з тим домом, де не можна залишатись,
з світанками, які я більше не побачу…
ще прийде завтра, знаю, та неначе
сьогодні день назавжди затягнувся.
Ще вчора смерть не була кращим другом,
ще вчора небо було нам байдуже,
та ми не знали, що земля вже тужить
за всім, що має впасти, щоб забрати
все те собі й через роки віддати
нам жовті квіти на полях
під синім небом, щоб здаля
всім було видно хто ми.
щоб кожен гість боявся втоми,
бо доведеться зупинитись
або ще гірше - залишитись
назавжди тут:
в цім мирнім краю,
який колись
вся наша зграя
відгризла в ворога зубами,
де навіть душі тих проклятих
бояться уночі гуляти.
Ніхто вже жодної умови
нам не поставить в нашім домі!
